Нотатки про зайнятість інвалідів. Ч. 3: Концепт НІССПІ

В попередній частині „нотаток” я висловив думку про те, що основні витрати ресурсів (часових, людських та фінансових) для НУО, що надають послугу зі сприяння працевлаштуванню інвалідів, пов’язані з дефіцитом інформації та необхідністю її отримувати та розповсюджувати. Також ця „інформаційна” проблема заважає громадським організаціям ефективно взаємодіяти з роботодавцями та державними структурами, задіяними в даній сфері.
У цій частині запропоную свій варіант розв’язання даної проблеми. Власне, це є концепція створення та функціонування спеціального сервісу, який може стати дієвим інструментом для підвищення ефективності дій усіх залучених сторін, а не тільки НУО, а також тим елементом, навколо якого ці сторони могли б будувати та розвивати взаємодію.
Умовно цей сервіс назвемо „Національна інформаційна служба сприяння працевлаштуванню інвалідів”, скорочено – НІССПІ.
Основних елементів сервісу два: потужній Інтернет-портал та „гаряча телефонна лінія” 0-800..., дзвінки на яку безкоштовні по всій Україні.
Портал має бути створений за зразком популярних сайтів з працевлаштування: розділ для вакансій та резюме, „розбивка” в нашому випадку, на мою думку, має бути зроблена лише в розрізі регіонів (а не професій), доступний та зрозумілий для потенційних клієнтів інтерфейс.
Роботодавець може подати інформацію про вакансію заповнивши спеціальну форму, так само як і потенційний працівник.
Варто налагодити розсилку з сайту: на електронну пошту, СМС, тощо, свіжих вакансій та резюме для тих хто шукає і пропонує роботу відповідно.
Також мають бути розділи з юридичними довідковими матеріалами, новини цієї сфери, тощо.
Звичайно, далеко не всі люди з особливими потребами мають комп’ютер, можуть ним користуватися. Тому обов’язковою є „гаряча телефонна лінію”. За її допомогою будь-який інвалід, що шукає роботу, або роботодавець, що її пропонує, матиме, за посередництва оператора НІССПІ, фактично доступ до порталу. Також телефонна лінія може використовуватись для спілкування експертів з клієнтами служби.
Обов’язковим компонентом концепції є мережі регіональних партнерів –громадських організацій, які на місцях надають послуги сприяння працевлаштуванню інвалідів. Використовуючи в своїй діяльності сервіс, партнери фактично будуть наповнювати його „контентом” та значно підвищать його ефективність. НУО зможе ввести резюме свого клієнта на портал для того щоб якнайшвидше допомогти йому, там само буде шукати вакансії, тощо.
Також дуже важливою є організація масштабної рекламної кампанії сервісу, але організувати її, зважаючи на особливості цільової аудиторії, не так вже й важко (і не дуже дорого).
Реалізувати даний концепт можна двома шляхами: або якась конкретна НУО інвалідів візьме це на себе, знайшовши грант та реалізувавши відповідний проект, або за державні кошти.
Зв’язуватись з державним фінансуванням я особисто не люблю і не вважаю це доцільним. Та все-таки, гіпотетично, проект може бути реалізований саме цим шляхом, тому тут варто застерегти від монополізації цієї послуги якоюсь конкретною НУО (знаючи про особливості моніторингу, точніше – його відсутності, результатів проектів реалізованих за державні кошти).
Найбільше грошей потрібно на етапі створення служби, подальше функціонування не вимагатиме особливих фінансових видатків. Тому варто перший грант видати саме на створення служби, але за такої умови, що вона не належатиме потім структурі, яка її створила, а тим, хто дав кошти (державі). В подальшому варто один раз на один-два роки проводити конкурси (тендери) на адміністрування послуги (яке, повторюсь, на порядок дешевше, ніж створення). На черговому конкурсі мають бути враховані досягнення та недоліки організації, що адмініструвала сервіс, та порівняння їх з тими зобов’язаннями, які брала ця структура вигравши попередній тендер. В такому (ідеальному) випадку той хто адмініструє послугу буде боятися втратити це право і старатиметься піднімати якість послуги та її ефективність, інші ж структури – конкуренти намагатимуться придумати шляхи підвищення цих якості та ефективності.
Користатися послугою зможуть і інваліди, і роботодавці, і державні структури, і чим активніше – тим якіснішою вона ставатиме.
За моїми підрахунками, створення послуги та її „розкрутка” коштуватиме близько S20 тис. (за один рік це реально зробити), функціонування – від S2 тис. на рік (за певних умов, наприклад, НУО що надає послуги не потрібно буде винаймати окреме приміщення, участь волонтерів, пільговий хостинг сайту, тощо). Кошти на функціонування послуги організація-провайдер може отримати навіть без грантів, наприклад це може бути безповоротна фінансова допомога від роботодавців що скористалися послугою (можливо, спеціально для конкретної фірми проведеної роботи, тощо), платні консультації роботодавців, платні семінари для них, тощо.
На моє переконання, потреба в описаному вище сервісі є. Мало того – його концепція напрошується сама собою з тієї політики та реалій у сфері зайнятості інвалідів, які є наявними на даний момент, і створення такої служби - питання часу. Інша річ, що час цей втрачається.

Михайло ІЗЮМСЬКИЙ