30.3.10

Нотатки про зайнятість інвалідів. Ч.1: Статистика й реформи.

Отримав нарешті документи Проекту «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості», керівництву якого вдячний за те що спонукали висловити свої міркування та напрацювання в цій сфері. Отже, сьогоднішня стаття за задумом має розпочати серію публікацій з тематики реформування системи забезпечення зайнятості інвалідів.

„Пересічний громадянин” ставиться до статистики зверхньо та іронічно, вважає її як мінімум дивним та несерйозним, марним зайняттям. Однак той хто хоч трішечки тямить в аналітиці розуміє наскільки важливою є статистика, як наявність чи відсутність тієї чи іншої статистичної інформації впливає не тільки на процес та результат аналізу, а навіть на його можливість як такого!
Ми можемо ставитись як завгодно до цифр якими викладена статистична інформація, але нам доводиться спиратися тільки на них (цифри), якщо ми хочемо мати хоча б мінімальні підтвердження наших засновків та висновків.
Тим більше статистичні показники потрібні при плануванні та впровадженні будь-яких реформ. Якщо навіть реформа стосується таких нематеріальних процесів як, наприклад, культура, мораль, духовність, тощо, той хто їх впроваджує повинен знайти певний індикатор виражений в цифрах, який би більш-менш об’єктивно відображав стан справ у реформованій сфері та зміни в ньому (або їх відсутність) під впливом впроваджуваної реформи.
Без таких індикаторів та чіткої, конкретної, об’єктивної й надійної інформації по ним реформа не то що не може бути вдалою, а, скажемо так, успішність реформи, по-перше, не можливо буде перевірити та довести, а по-друге, ця успішність може бути лише випадковою.
Однак наявність такої статистичної інформації дасть змогу спланувати реформу, відслідковувати її вплив під час впровадження та вносити певні корективи, оцінювати ефективність та результативність реформи, тощо. Крім того, чітка та неупереджена статистична інформація дає змогу оцінювати діяльність того чи іншого органу влади, вплив того чи іншого нормативно-правового акту, суспільного, політичного чи економічного процесу, тощо.
Відсутність такої інформації робить реформу лише імітацією реформи, а оцінювання діяльності органів влади та впливу різноманітних наведених вище факторів – суб’єктивним.
Тому, на моє глибоке переконання, плануючи будь-які перетворення та реформи з самого початку варто подбати про статистику! (Якщо, звичайно, вас цікавить результат, а не тільки процес).
Наведені вище роздуми можуть показатися вам банальними та такими що не мають жодного відношення до питань зайнятості та працевлаштування інвалідів в Україні, щоб переконати в протилежному – наведу приклад зі свого аналітичного досвіду.


Читати далі...




Якось я задумався над тим, що ключовим механізмом стимулювання роботодавців до працевлаштування та забезпечення зайнятості інвалідів є так звана „чотиривідсоткова квота” – встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Інструмент стимулювання – штраф за невиконання квоти.
Тоді мені захотілося виміряти результативність даної системи (в аналітиці в даному випадку доцільно застосовувати термін „результативність”, а не „ефективність”, якою вимірюється співвідношення результату до витрат. Результативність же вимірює та порівнює тільки кінцевий результат).
Підхід був такий: якщо кожен порушник сплачує штраф – система максимально результативна, адже, по-перше, змушує задуматись роботодавця над питаннями створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а, по-друге, поповнює спеціальну статтю бюджету, коштами з якої держава вирішує питання соціального захисту та реабілітації інвалідів. Якщо жоден з порушників не платить штрафи – система мінімально результативна, адже роботодавці не вмотивовані працевлаштовувати людей з особливими потребами. Тож результативність системи стимулювання залежить від того який відсоток роботодавців, що не виконують норматив, сплачує штрафні санкції.
Для розрахунків ми беремо на сайти Держкомстату цифру працюючого населення, віднімаємо (там є відповідні таблиці) відсоток тих хто отримує зарплату з бюджету та тих хто працює на підприємствах чисельністю менше 10 осіб. З отриманого числа вираховуємо 4 відсотки і отримуємо число робочих місць які усі роботодавці України мусили б створити та за невиконання цього обов’язку мусили б сплатити штрафні санкції. Бюджетників ми віднімали тому що державні установи хоч і мають виконувати норматив, але звільнені від штрафних санкцій, а працівників на підприємствах до 10 осіб тому що у держкомстату немає ротації до 8 („поріг” з якого на роботодавця починає поширюватись норматив).
Від визначеного вище значення обсягу чотиривідсоткової квоти в цілому віднімаємо кількість працюючих інвалідів. Таким чином отримуємо число робочих місць для працевлаштування інвалідів які не були створені або на які інваліди не були працевлаштовані.
Помноживши це число на середньорічну заробітну плату в країні за той рік, який ми аналізуємо, отримуємо загальну суму коштів, які б мали сплатити роботодавці-порушники за невиконання нормативу. А далі просто порівнюємо цю цифру (те що мало б бути) з загальною сумою надходжень до держбюджету за рік від штрафних санкцій (вона є доступною).
Чим ближчими будуть ці дві цифри одна до одної – тим ефективнішими стануть стимулюючі механізми та інструменти.
Варто зазначити, що всі розрахунки по наведеній вище схемі я робив таким чином, щоб округлення відбувалися у бік зменшення різниці між „ідеальним” та „реальним” станом речей, тобто отриману загальну суму штрафних санкцій, а відтак і відхилення від того що мало б бути, можна назвати „як мінімум Х”.
Так от, різниця між двома цифрами (сумою надходжень яку мав би отримати бюджет якби усі роботодавці-порушники сплатили штрафні санкції та сумою реально отриманою бюджетом) виявилася величезною: бюджет, за розрахунками, отримав в тому році (2007, здається) як мінімум в 16,5 разів менше надходжень від штрафів, ніж мав би отримати якщо усі роботодавці-порушники сплатили б штрафи!
Далі можна було б робити висновки про діяльність Фонду соціального захисту інвалідів України, пропонувати шляхи вирішення ситуації (що, втім, було зроблено), використовувати отримані цифри та власне методику розрахунку ще для багато яких корисних рече, якби не одне „але”.
Проводячи наведені вище розрахунки я спирався на цифри державного комітету статистики за той рік який аналізував. Усі цифри. Крім однієї, якої Держкомстат не має і не пропонує – чисельності працюючих інвалідів. Ці дані доводилось дуже довго шукати і знайшов я їх, точніше, повірив тій яка наведена була Міністром праці та соціальної політики.
Але, по-перше, звідки міністр її взяв – не відомо. Єдиним об’єктивним джерелом є Держкомстат, і він навряд чи має підстави приховувати таку інформацію від простих громадян і надавати її ексклюзивно міністру. Крім того, навіть якщо ця інформація й відповідає дійсності, не зрозуміло, вона відображає загальну чи середньооблікову кількість працюючих в Україні в тому році інвалідів? Адже якщо загальну – ми її порівняли зі статистикою Держкомстату по загальній кількості працюючих громадян, якщо середньооблікову – так само з середньообліковою. Хвала Богу. Держкомстат веде дуже багатогранну, я б сказав, статистику праці. Але з чим порівнювати наведену міністром цифру? На мою думку (зараз я так думаю) то була просто „експертна оцінка” міністра або когось з його підлеглих, а не статистична інформація, якій можна довіряти та спиратись.
От вам і проблема: в Україні відсутня статистика праці інвалідів!
Як ви будете планувати та впроваджувати реформи в цій галузі, якщо ви не можете спиратись на цифри?
Найцікавіше те що держава має відповідну інформацію, але не обробляє її масив!
Варто відзначити певне досягнення в цій сфері і розуміння необхідності чіткої статистики у в ній: „Додаток 6 до Моделі працевлаштування та забезпечення зайнятості осіб з інвалідністю в Україні” під назвою „Модель системи моніторингу та оцінювання працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю” вказує на необхідність ведення статистики праці на державному рівні.
Я запропонував би не розпилювати цей обов’язок між багатьма структурами, а покласти на одну – Державний комітет статистики України, бо коли за щось відповідає багато структур – в кінцевому результаті не відповідає ніхто. Держкомстат, в свою чергу, має усі ресурси, методики та інформацію, необхідні для ведення відповідного статистичного спостереження.

3 коментарі:

stefankhrabrov сказав...

епрошую, а де можна знайти статистику по інвалідості - ДЦП, зору, слуху..?

на держкомстаті нічого не розбереш

Михайло Ізюмський сказав...

держкомстат, як, власне, й інші державні органи такої статистики не мають.
але приблизно її можна вивести з наявних статистичних даних. як це робив я.
є МСЕКівська статистика про захворювання, які стали причиною інвалідності (міститься, зокрема, в додатках до Державної доповіді про становище інвалідів в Україні). Статистика стосується останніх приблизно 10 років, але зважаючи на те, що в Україні після Чорнобиля не було якихось сильних екологічних та інших катаклізмів 9війна і т.п.), можна її використовувати як таку, що відображає загальний стан розподілу інвалідності за нозологіями (плюс-мінус, звичайно, але не думаю що відхилення суттєві).

Stefan сказав...

Дякую!